літературні твори

1. n

1) pl товар (и); продукти виробництва

2) вироби (особл. гончарні)

3) шотл. морські водорості

4) шотл., юр. право збирати морські водорості (на добриво)

2. adj поет.

1) пильний, обережний; обачний

2) свідомий; що усвідомлює (щось)

3. v

1) розм. остерігатися

2) витрачати, викладати (гроші) (на щось — in, on, upon)

3) розкладати (товар)

* * *

1) промислові товари сільськогосподарські продукти; твори мистецтва; кустарні вироби

2) гончарні вироби

3) як компонент складних слів, що означає (- ware) товари, вироби

4) ж предмет торгівлі; товар ( звичайно продається не в магазині)

1) пильний; обережний; обачний

2) свідомий; що усвідомлює ( щось)

в наказ. миcл. бережись!; обережно!

1) морські водорості

2) юp. право збирати морські водорості ( на добриво)

1) промислові товари сільськогосподарські продукти; твори мистецтва; кустарні вироби

2) гончарні вироби

3) як компонент складних слів, що означає (- ware) товари, вироби

4) ж предмет торгівлі; товар ( звичайно продається не в магазині)

1) пильний; обережний; обачний

2) свідомий; що усвідомлює ( щось)

в наказ. миcл. бережись!; обережно!

1) морські водорості

2) юp. право збирати морські водорості ( на добриво)

1) праця (заняття) ночами

2) старанна (ретельна, завзята, наполеглива, напружена) праця

3) pl старанно опрацьований літературний твір

* * *

1) старанна, напружена робота, ночами

2) ретельно відпрацьований твір; серйозна праця; pl ( будь-які) літературні твори

3) педантизм ( стилю); наукоподібність ( викладу)

1) відправлятися ( у подорож)

2) виставляти ( напоказ)

3) викладати; формулювати

4) видавати, друкувати (літературні твори, устави)

5) прикрашати

1) старанна, напружена робота, ночами

2) ретельно відпрацьований твір; серйозна праця; pl ( будь-які) літературні твори

3) педантизм ( стилю); наукоподібність ( викладу)

1) відправлятися ( у подорож)

2) виставляти ( напоказ)

3) викладати; формулювати

4) видавати, друкувати (літературні твори, устави)

5) прикрашати

Козачинський, Мануйло (в ченцях Михайло) (1699, Ямпіль, Волинь - 1755) - укр. філософ, культурно-освітній і церковний діяч, проф. КМА, ректор "словено-латинських шкіл" в Сербії та Хорватії, основоположник сербської літератури, мови, засновник першого сербського театру, вчитель Полетики, Сковороди та сербського просвітника Раїча. Освіту здобув у КМА, навчання в якій завершив 1733 р. На запрошення митрополита Сербського Йовановича обіймав посади професора та префекта Карлівецької школи, де прочитав два курси риторики В. Україну повернувся 1738 р.; цього ж року в Києво-Видубицькому монастирі був пострижений в ченці під іменем Михайла. Від 1739 р. - проф. філософії, ачерез рік - префект КМА, де в 1739 - 1745 рр. прочитав три дворічних курси філософії. У 1745 - 1746 рр. виконував обов'язки ректора КМА та архімандрита Києво-Братського монастиря. Хоча в проблемах філософії К. формально дотримувався традиційної для європейських навчальних закладів аристотелівської структури курсу цієї дисципліни, однак, посідаючи деїстичні позиції, намагався пояснювати всі природні процеси й явища, виходячи вже "з природних причин", тобто із самої природи (causa sui) З. авданням науки, інтегральною частиною якої є також філософія, К. вважав виявлення й правильне пояснення "матеріальних" природних причин та законів "за допомогою природного світла", тобто розуму як основного критерію істинності чи хибності в пізнанні, моральності чи аморальності, законності чи незаконності в поведінці людини. Для обґрунтування своєї позиції спирався на досягнення багатьох європейських філософів та природодослідників епохи Відродження й Нового часу. Основним рушієм суспільного прогресу проголошував розум (науку й просвіту). Обґрунтуванню цієї ідеї К. присвятив як праці філософського харарактеру - курси філософії, прочитані укр. студентам, курси риторики, прочитані в Сербії та Хорватії, - так і літературні твори: драми "Образ страстей мира сего образом страждущего Христа исправися" (1739), "Трагедія, сиріч Печальная повість о смерти послі дняго царя сербского Уроша Пятаго и о паденіи Сербскаго царства" (1734), "Благоустробіє Марка Авреліа Антонина, кесаря римскаго" (1745); численні панегірики, описи, тези філософських диспутів, "орації", вітання, декламації, "презенти" тощо. Обґрунтуванню ідей релігійної толерантності й захистові релігійних та національних прав українців та білорусів Королівства Польського К. присвятив невеликий за обсягом твір польськ. мовою "Respons па reflexie pvzeciwko nam, disunitom..." (1753) ("Відповідь на закиди нам, неуніятам"). Для етичних й суспільно-політичних поглядів К. характерна загальна орієнтація на ренесансно-гуманістичну теорію "природного права" (в трактуванні Ліпсія й Греція), яка передбачала право на життя, свободу совісті та на приватну власність. Подальший розвиток ідеї К. одержали в творчості його учнів - Полетики, Сковороди, Раїча та ін.

Печерський, Феодосій (бл. 1036, м. Василів, побл. Києва - 1074) - києворуський релігійний мислитель, ігумен, активний опорядник Києво-Печерського монастиря; автор багатьох послань і повчань, що мали значне поширення: "Слово про терпіння і про любов", "Повчання про терпіння і про смиріння", "Слово про віру християнську і про латинську" та ін. Утверджував у монастирському житті і в київському християнстві загалом аскетичні традиції, напрацьовані візантійським, насамперед афонським, чернецтвом (саме за його ігуменства в Печерському монастирі було запроваджено суворий Студійський статут); разом з тим, продовжив зусилля свого вчителя Антонія, спрямовані на створення в Печерському монастирі духовно-моральної атмосфери терпіння й жертовної любові, що поєднувала братію у її подвижництві. Як літературні твори П.Ф., так і відомості про його життя і діяльність засвідчують його вдачу активного полеміста - критика "латинян" і юдеїв; з останніми він, за свідченням його житія, мав звичку потай зустрічатися і сперечатися про Христа В. одночас послання П.Ф. містять заклики до милосердя і співчуття стосовно усіх, хто страждає, перебуває у скруті, незалежно від того, чи це юдей, сарацин, болгарин, єретик, латинянин або будьякий поганин, за що, на думку П.Ф., милосердному віддячить Господь. "Житіє Феодосія Печерського", написане Нестором, ймовірно, у 80-ті рр. XI ст. (за іншою версією, на поч. XII ст.) - один із найвизначніших творів давньокиївської агіографії, що виразно засвідчує її моральну орієнтацію і жанрову специфіку.

Потій, Іпатій (1541, с. Рожанка, Холмщина - 1613) - укр. церковний діяч, богослов, письменник-полеміст. Належав до найактивніших творців Берестейської унії. П. вважають перекладачем на укр. мову праці єзуїта Петра Скарги "Оборона синоду Берестейського" (1597). Відомі також 74 проповіді П. У 1605 р. П. віднайшов і опублікував послання Київського Митрополита Мисаїла до Папи Сикста IV з 1476 р. Окрім історичної цінності самого послання, цей друк мав принципове наукове значення, позаяк це була перша публікація джерела з укр. історії, яка започаткувала історичні дослідження як в уніатському, так і в православному середовищах. Літературні твори і проповіді П. наближаються до нового в той час барокового стилю. Основна проблема, яку він порушує, - це злободенні питання його епохи: церковна унія з Римом і її правові та культурно-ідеологічні аспекти.

[br]

Осн. тв.: "Унія альбо Вьіклад преднейших артьїкулов, ку з'єдноченью Греков з костелом Рьімским належаших" (1595), "Антирризис альбо Апологія проти Христофора Філалета" (1599), "Оборона Синоду Флорентійського" (1604), "Гармонія альбо согласіє віри" (1608).

1) літературний

2) літературно освічений

3) епістолярний

* * *

1) літературний

2) літературно освічений

3) несхв. книжний; педантичний; який любить хизуватися ученістю

Юринець, Володимир (1891, с. Одесько Львівської обл. - 1934(?)) - укр. філософ-марксист, естетик, засновник "філософської ніколи" в укр. літературній критиці. Дійсний член АН УРСР (з 1929 р.) З. амолоду, навчаючись у Віденському та Берлінському ун-тах, зазнав впливу феноменології Туссерля, згодом устійнився на марксистських позиціях, закінчив Московський ін-т червоної професури (1924), був проф. Московського унту, з 1925 р. - ректор Ін-ту філософії при ВУАМЛІН (Всеукраїнській Асоціації Марксо-Ленінських Ін-тів) у Харкові Р. озчарований історичним песимізмом західної культури, марксизм Ю. сприйняв передовсім як "філософію чину". Його соціально-філософські погляди найближчі до тих, котрі в післясталінському марксизмі здобули назву "діяльнісного підходу". Рушійною силою історії Ю. вважав боротьбу людини з природним хаосом, а метою - максимальне саморозкриття її творчої потуги в цій боротьбі. Майбутнє безкласове суспільство покликане вивести людину з кріпосницького "царства речей", звільнивши її для виключно культурно-перетворювальної діяльності. Історія людства стане історією культури,· причому ця остання розвиватиметься між двома полюсами: стоїчним (гесіодівським), перейнятим трагічною свідомістю скінченності природних ресурсів і обмеженості пізнавальних здібностей людини, та гедоністичним (анакреонтичним), де мистецтво вперше сповна оприявниться як гра ("До проблеми соціалістичної культури"). В естетичній теорії Ю. явив зразки оригінального синтезу марксизму і феноменології, поступово еволюціонуючи в філософських дослідженнях художньої літератури ("Павло Тичина: Спроба "критичної аналізи") в напрямі літературної герменевтики. Розглядаючи саму філософію як словотворчість ("В слові дрімає вся попередня історія суспільства. Кожне слово - це вже теорія"), а предмет її (безпосередню дійсність) - як невіддільний від суб'єкта, бо даний йому лише через вербалізуючу свідомість, Ю. і художню літературу аналізував, відповідно, як форму "біжучої" філософії, "філософії in fluenti". Поруч із критикою фройдизму та неогегельянства Ю. багато уваги присвятив критиці догматичного марксизму та вульгарно-соціологічної естетики, застерігаючи, що історичний матеріалізм є "знаряддя надзвичайно тонке" і "в несправних руках може перемінитися на джерело нових фетишизацій". У висліді був звинувачений у ревізіонізмі (а також кантіанстві й "буржуазному націоналізмі"), книги його вилучені з обігу, а сам Ю. репресований З. відтоді його твори в Україні не перевидавалися.

[br]

Осн. тв.: "Павло Тичина: Спроба "критичної аналізи" (1928); "Філософсько-соціологічні нариси" (1930); "Діалектичний матеріалізм" (1932).